Гледичія колюча (Gleditsia triacanthos L.) — високе дерево родини бобових (Fabaceae). Батьківщиною є Північна Америка. Акліматизована в Україні.

Морфологічна характеристика

Рослина до 40 м заввишки, з темно-бурою корою і розлогою ажурною кроною. На гілках міцні прості або розгалужені колючки (3-7, а інколи і 30 см завдовжки). Листки (14-20 см завдовжки) чергові, парноперисті з 10-24 парами довгасто-яйцеподібних чи ланцетних листочків або листки двічі перисті з 8-16 парами листочків. Квітки майже правильні, одностатеві, зібрані в китиці до 7 см завдовжки. Жіночі квітки з подвійною оцвітиною. Чашечка широкодзвоникувата, п’ятилопатева, пухнаста; віночок із трьох-п’яти зеленуватих, майже однорідних дрібних пелюсток, що дорівнюють або майже дорівнюють довжині чашечки. Пелюстки зовні опушені. Маточка одна, зав’язь верхня з коротким стовпчиком і великою колінчастою приймочкою. Чоловічі квітки звичайно з простою оцвітиною і складаються з широкодзвоникуватої п’ятилопатевої пухнастої чашечки, 6-10 вільних Тичинок. Плід сплюснутий, трохи зігнутий біб (20-40 см завдовжки, 2,5-4 см завширшки). Плоди висячі, на довгій ніжці, майже не розкриваються, темно-коричневі, шкірясті. Насінини (близько 15 мм завдовжки) овальні, темно-коричневі, голі, блискучі.

Екологічна приуроченість

Росте у лісових культурах у вигляді чистих, рідше мішаних лісостанів. Світлолюбна, солевитривала, довговічна порода. Квітне у червні. Розводять по всій Україні, але переважно в лісостепових і степових районах.

Практичне використання

Медоносна, харчова, деревинна, кормова, лікарська, інсектицидна, фітомеліоративна декоративна рослина.

Гледичія колюча — гарний літній медонос, який у південних районах України дає продуктивний взяток. Характерною особливістю гледичії як медоносу є те, що вона виділяє нектар і в посушливу погоду. Бджоли охоче відвідують її квітки і за будь-якої погоди приносять у вулик багато нектару і пилку. Медопродуктивність 200 −250 кг з 1 га.

Деревина гледичії міцна, важка, з красивим малюнком, іде на різні вироби, цінна для підводних і підземних споруд, використовується на дрова.

Плоди її м’ясисті, солодкі, поїдаються худобою. Листки й плоди багаті на вітамін С, з її насіння виготовляють сурогат кави. Молоді листки містять алкалоїд тріакантин, що застосовується від астми. Листки гледичії виділяють фітонциди, які згубно діють на древесницю в’їдливу. Тому її часто вводять як домішку в ясеневі культури для захисту їх від цього шкідника.

Гледичія колюча — гарна фітомеліоративна рослина. Коренева система її поверхнева, дуже розгалужена, розростається вбік від стовбура до 10 м і більше, вона утворює кореневі паростки, до ґрунту невибаглива, витримує засолення ґрунту, тому її рекомендують висаджувати на еродованих ґрунтах, на крутосхилах і в полезахисних лісосмугах у Степу та Лісостепу як високорослу породу.

Вона добре переносить стрижку, придатна для створення непрохідних живоплотів, а також використовується в інших декоративних насадженнях.

Відомі такі декоративні форми: пірамідальна, плакуча, карликова тощо.

 

В наявності є саджанці гледичії колючої:

р9, Н – 0,3-0,4 м, ціна – 40 грн;

С2, Н – 0,7-1 м, ціна – 80 грн.

 

 

 

Ли́па серцели́ста (TiliacordataMill.) — листопадне дерево родини мальвових(Malvaceae). Медоносна, деревинна, харчова, лікарська, ефіроолійна, танідоносна, волокниста, кормова, декоративна й фітомеліоративна рослина.

Опис

Дерево до 25 м заввишки з густою, розлогою кроною. Стовбур могутній з темною поздовжньо-борозенчастою корою. Молоді гілки жовтувато-коричневі, звичайно голі. У липи, що росте на відкритому місці, нижні гілки нахиляються до землі, створюючи тим самим вологу, прохолодну зону довкола стовбура.^[2] Листки чергові, 5-10 см завдовжки. Листкова пластинка удвічі довша за черешок або дорівнює йому, округла або трохи видовжена, при основі серцеподібна, на верхівці відтягнуто-загострена, із зарубчасто-пилчастим краєм. Зверху листки ясно-зелені, зісподу сизі з борідками рудих волосків у кутках жилок.

Квітки правильні, зібрані в пазушні 3-11-квіткові щиткоподібні напівзонтики. Приквіток, що зрісся з квітконосом на третину довжини, сягає 6-8 см завдовжки, він довгастий, тупий, блідо- або жовтувато-зелений, лишається при плодах. Оцвітина подвійна. Чашолистків 5, вони блідо-жовті (майже білі), сягають 4-5 мм завдовжки, мають яйцеподібно-ланцетну, дещо опуклу форму. Пелюсток 5, вони вузько-оберненояйцеподібні, жовтувато-білі або блідо-жовті. Тичинок багато, вони зростаються при основі у п’ять пучків. Маточка одна, із верхньою зав’яззю, єдиним стовпчиком та п’ятилопатевою приймочкою.

Плід — яйцеподібно-кулястий горішок (5-7 мм завдовжки), невиразно гранчастий, опушений, з крихким оплоднем. Горішки опадають із дерева по кілька на спільній гілочці. Кожна гілочка має широке тонке крильце, завдяки чому плоди переносяться вітром, розповсюджуючи насіння.^[2]

Липа серцелиста росте у другому ярусі листяних, рідше мішаних лісів. Тіньовитривала, морозостійка рослина. Цвіте у червні-липні.

Поширена майже в усій Україні, крім крайнього Степу, на Поліссі рідше. Райони заготівель — Хмельницька, Вінницька, Київська, Полтавська, Черкаська, Сумська, Харківська, Донецька області. Запаси сировини значні.

Використання

Липа серцелиста — важливий, але дуже примхливий літній медонос, який дає продуктивний взяток. У Лісостепу та на Поліссі разом з гречкою створює липово-гречковий тип взятку. Найкраще виділяється у неї нектар з 20-25-річного віку, коли дерева розташовані не дуже густо. Особливо сильно виділяється нектар за теплої погоди (температура до 25°) з мінливою хмарністю та високою вологістю повітря. Липа здебільшого медонос, пилку з неї бджоли збирають мало. Іноді після цвітіння липи бджоли збирають з неї падь, яку виділяє липова попелиця. Ця падь — одна з найбільш шкідливих для бджіл. Медопродуктивність липи становить 600—800 кг на 1 га насадження. В Україні збір липового меду на одну бджолину сім’ю коливається від 7 до 20 кг.

Липовий мед світло-жовтого кольору, часом зеленкуватий, з ніжним запахом липового цвіту, найкращий серед багатьох сортів, дуже смачний, корисний для здоров’я людини й ціниться вище інших сортів меду. Крім липи серцелистої, важливе значення як медонос має липа європейська. Медопродуктивність її до 800 кг з 1 га насадження.

Липа серцелиста — цінна лікарська рослина. У науковій медицині використовують висушені суцвіття липи (Floies Tilia) як потогінний і бактерицидний засіб для полоскання рота. У народній медицині застосовують у сумішах з іншими рослинами при деяких захворюваннях шлунка, печінки, кишечника, нирок. Вугілля з липи — при деяких видах діареї, опіках, окремих хворобах шкіри, виразках.

Квітки липи містять 0,04-0,05 % ефірної олії, глюкозиди, сапоніни, дубильні речовини, цукор, каротин, вітамін C. Їх використовують у лікеро-горілчаній промисловості, а ефірну олію — в парфумерії. У листках липи містяться вітамін С (118—245 мг%), каротин (до 21,2 мг%) і таніди. 3 них готують вітамінний напій. Плоди липи їстівні й поживні, за смаком подібні до горіхів. У них міститься напіввисихаюча жирна олія (в неочищених — до 23 %, в очищених — до 58 %). У корі гілок є до 8 % напіввисихаючої жирної олії, за смаком подібної до мигдалевої. Липова олія, виготовлена з плодів, вважається доброю харчовою олією, а макуха придатна для використання в кондитерській справі та на корм худобі.

Листки липи влітку містять багато протеїну (до 18,5 %) і мало клітковини (до 18,7 %), жир (до 2,2 %), безазотисті екстрактивні речовини (до 53 %). Навіть листки осінньої заготівлі містять відносно багато протеїну і мало клітковини. Є дані про те, що листя і гілки липи не поїдаються сільськогосподарськими тваринами, за винятком овець, проте їх охоче їдять лісові звірі.

Деревина липи без’ядрова, біла або червонясто-біла, легка, м’яка, легко обробляється, добре фарбується і полірується. Використовується для виробництва меблів, протезів, токарних і різьбярських виробів. Липова фанера використовується в авіації. Липові дрова дають слабкий і нетривкий жар, вугілля з липових дров вважається одним із найкращих для виготовлення пороху. З кори липи одержують лико, яке йде на виготовлення кошиків, мочалок, рогож, щіток, мотузків, канатів. У корі липи міститься 2-4 %, а в деревині 4-8 % танідів.

Липа серцелиста і європейська як улюблені декоративні рослини культивуються в садах і парках, на вулицях, уздовж шляхів. У полезахисному лісорозведенні липа ціниться як ґрунтозатінююча супутня порода, використовується для яружно-балкових і масивних насаджень у Лісостепу і Степу.

Суцвіття липи заготовляють під час цвітіння в суху погоду, вибраковуючи пошкоджені. Сушать сировину на горищах під залізним дахом або під навісом з гарною вентиляцією, розстеливши тонким шаром (3-5 см), або в сушарці при температурі 25-30°. Слід пам’ятати, що на пересушених суцвіттях квітки обсипаються, внаслідок чого знижується якість сировини. Потребує бережливого використання.

 

В наявності є саджанці липи серцелистої:

р9, Н – 0,2-0,3 м, ціна – 40 грн;

С2, Н – 0,5-0,8 м, ціна – 80 грн.

С5, Н – 1,5-1,8 м, ціна – 200 грн.

 

Клен гостролистий (AcerplatanoidesL.) — дерево родини сапіндових(Sapindaceae).

Високе (25-30 м заввишки), струнке дерево з колоноподібним стовбуром, вкритим дрібнотріщинуватою темно-сірою корою, з густою розлогою кроною. Пагони буруваті, блискучі з світлими смужками і сочевичками. На пагонах супротивно розміщені притиснуті бруньки, прикриті чотирма-шістьма шкірястими лусками. Верхівкова брунька більша і оточена двома бічними. Листки великі (5-15 см завдовжки, 8-15 см завширшки), 5-7-пальчастолопатеві, при основі серцеподібні. Лопаті загострені, виїмки між ними тупі. Молоді листки по жилках опушені, у кутках жилок з борідкою волосків.

Квітки правильні одностатеві, або двостатеві з подвійною оцвітиною, розміщені в багатоквіткових прямостоячих щіткоподібних голих суцвіттях на коротких квітконосах. Чашечка п’ятироздільна (5-7 мм завдовжки, 3-4 мм завширшки), пелюсток п’ять, вони жовтувато-зелені, трохи вужчі і довші за чашолистки, оберненояйценодібні, тупі, звужені в нігтик. Тичинок 5-12, маточка одна, зав’язь верхня з двома стовпчиками.

Цвіте у квітні — травні. Медопродуктивність 1 га суцільних насаджень може сягати до 200 кг, але є досить нестабільною з року в рік, а тому має переважно підтримуюче значення.

Плід — блідо-зелена двокрилатка (8-11 см завдовжки), крила її розходяться під тупим кутом. Плоди клена розвиваються з квіток і мають своєрідну будову. Крилатка клена складається з двох зрослих між собою крилатих плодиків, які стирчать у протилежні боки. У кожному плодику міститься одна насінина. Крилаті плодики клена опадають з дерева, швидко обертаючись, мов пропелер, і плавно опускаються на землю. Швидкість такого приземлення невелика, тому вітер відносить насіння далеко від дерева.

Клен гостролистий росте в другому ярусі листяних і мішаних лісів. Тіньовитривала, досить морозостійка рослина. Поширений майже по всій Україні. Культивують у парках і захисних насадженнях.

В наявності є саджанці клена гостролистого:

р9, Н – 0,2-0,3 м, ціна – 40 грн;

С2, Н – 0,8-1,2 м, ціна – 80 грн.

С5, Н – 1,8-2 м, ціна – 200 грн.

 

Клен татарський, або чорноклен (A. tataricumL.), родина Sapindaceae.

За деякими властивостями близькийдо клена гостролистого. Відрізняється від попереднього виду темною корою, видовжено-яйцеподібними (до 10 см завдовжки), цілісними, рідше неглибоко тричінадрізаними великозубчастими, інколи лопатевими листками. Квітки білі, пахучі. Крилатки яскраво-червоні, розходяться під гострим кутом. Росте в підліску або в третьому ярусі листяних і мішаних лісів. Тіньовитривала рослина. Поширений по всій Україні, але переважно в Лісостепу і на півночі Степу. Квітне у травні — червні.

Клен татарський зацвітає пізніше від інших видів клена — наприкінці травня. Це теж високопродуктивний медонос. Він забезпечує підтримуючий взяток після відцвітання плодових дерев. У районах масового поширення забезпечує продуктивний взяток. Бджоли збирають з нього й пилок. Медопродуктивність його — близько 120 кг з 1 га.

 

В наявності є саджанці клена татарського:

р9, Н – 0,2-0,3 м, ціна – 40 грн;

С2, Н – 0,5-0,8 м, ціна – 80 грн.

С5, Н – 1,2-1,5 м, ціна – 200 грн.

 

 

Робі́нія звича́йна (RobiniapseudoacaciaL.) — отруйна багаторічна рослина родини бобових, також відома під назвами робі́нія псевдоака́ція, колю́ча ака́ція та бі́ла ака́ція, причому остання назва за популярністю перевершує наукову. Інші місцеві назви: акація фальшивка, вакація, горохівник, горохівник звичайний, горохівник кулястий, окація, робінія, ровинія. Цінна і дуже поширена на всій території України медоносна, лікарська, фарбувальна, ефіроолійна, танідоносна, деревинна, декоративна й фітомеліоративна культура. Вперше була посаджена в Україні наприкінці XVIII ст. у парку графа Розумовського.

Опис

Велике листопадне дерево з розлогою, негустою кроною, в сприятливих умовах досягає висоти 30-35 м і живе до 100-150 років.^[4] Кора сіра, темно-сіра або ж коричнювата, вподовж стовбурів і старих гілок потріскана; молоді гілки зеленуваті або червонуваті. Листки 18-20 см завдовжки, чергові, непарнопірчасті з 4-10 парами довгастих, довгасто-еліптичних або еліптичних листочків від 2 до 4 (6) см завдовжки. Листочки цілокраї з округлою або трохи звуженою основою і тупою верхівкою, яка закінчується вістрям. Зверху листочки зелені, зісподу блідо-зелені або сірувато-зелені, по жилках трохи опушені. Прилистки (до 3 см завдовжки) мають вигляд прямих або трохи зігнутих колючок.

Суцвіття — негусті пониклі китиці, завдовжки 10-20 см, розташовані в пазухах листків. Квітки до 2 см завдовжки, двостатеві, зигоморфні, дуже запашні. Оцвітина подвійна. Чашечка 6-8 мм завдовжки, 45 см завширшки, зрослолиста, п’ятизубчаста, короткоопушена. Віночок метеликового типу з п’яти вільних пелюсток, білий або блідорожевий. Тичинок десять, з них дев’ять зрослися нитками в трубочку. Маточка одна, зав’язь верхня, стовпчик зігнутий, з головчастою приймочкою. Плід — довгасто-лінійний біб 4-8 см завдовжки. Насінини вузько-ниркоподібні, коричневі або темно-бурі, матові.

Усі частини робінії звичайної, окрім квіток, отруйні, найвища концентрація токсинів спостерігається в корі та насінні.

Екологія

Дерево світлолюбне, жаро- та посухостійке, водночас доволі морозостійке і невибагливе до якості ґрунтів. У себе на батьківщині — в східній частині Сполучених Штатів Америки — росте невеликими групами або поодиноко у листяних лісах. За межами природного ареалу цей вид найчастіше зростає у лісозахисних смугах та лісопарках, де можуть траплятися змішані й чисті насадження цієї культури.

Навесні робінія звичайна розпочинає вегетацію найпізніше серед усіх дерев: її листя розпускається лише на початку травня. Цвітіння відбувається у травні-червні.

Застосування

Деревина робінії звичайної темного кольору, поцяткована жовтуватими крапками, міцна, добре полірується. З неї виробляють меблі, дрібні столярні вироби або використовують на паливо. Дрова з білої акації горять добре і довго утримують тепло.

У корі і в деревині містяться таніди: відповідно 2,2-7,2 і 3,4-4%. З листя і кори отримують жовту фарбу. З квіток робінії шляхом екстрагування петролейним ефіром виділяють ефірну олію (від 0,08 до 0,12%), яка являє собою напіврідку речовину світло-жовтого кольору з приємним сильним запахом квіток акації. Використовують її у парфумерії.

Медоносні властивості

Робінія звичайна є одним з найкращих, високопродуктивних, але примхливих ранньолітніх медоносів, що дає продуктивний взяток. Є дані, що одне дерево у віці 10—30 років дає до 8 кг меду. Проте такий великий взяток буває не щороку: в посуху нектаропродуктивність робінії різко зменшується і бджоли відвідують її мляво. Пилок з неї бджоли майже не збирають. Медопродуктивність у північних районах України залежно від густоти насаджень становить 100–300 кг з 1 га, а на півдні України — до 1000 кг з 1 га.

Мед із білої акації високої якості й має велике експортне значення. Він білий, у невеликій кількості майже прозорий^[5], має ніжний аромат, містить багато фруктози, тому кристалізується повільно, а закристалізований осідає в білу дрібну крупку і має вигляд смальцю.

Для одержання товарного меду з білої акації необхідно мати сильні бджолині сім’ї. Під час цвітіння контрольний вулик дає прибавку 5—6, а то й 8 кг меду в день, а за період цвітіння — 80 кг. В умовах міст на півдні України головний взяток становить по 50—55 кг меду на сім’ю, а в несприятливу для медозбору погоду — по 40 кг. Є вказівки на те, що бджоли збирають лише третину виділеного робінією нектару, тому для повного використання взятку на 1 га насаджень рекомендується підвозити по 15 бджолиних сімей.^[6]

Медицина

У науковій медицині використовують квітки робінії при лікуванні захворювань нирок, сечового міхура, зокрема, сечокам’яної хвороби. У квітках робінії містяться глікозид робінін^[en], ефірна олія.^[7][8]

Квітки робінії звичайної заготовляють на початку цвітіння. Суцвіття зривають руками або зрізують секаторами чи ножицями, потім із суцвіть обривають квітки, розкладають шаром 2-3 см завтовшки на папір або тканину і висушують на горищах або під навісом з гарною вентиляцією. Висушену сировину пакують у фанерні ящики, вистелені цупким папером. Зберігають на підтоварниках у сухих, прохолодних приміщеннях з достатньою вентиляцією.

Садівництво

Білу акацію широко культивують по всій Україні, найбільші площі її насаджень зосереджені в лісостепу і степу. Трапляється в парках, садах, полезахисних і протиерозійних смугах, у захисних насадженнях уздовж доріг, поблизу пасік тощо. Заготовляють сировину в районах її вирощування. Запаси сировини великі.

Робінія — добра фітомеліоративна рослина. Вона утворює багато кореневих паростків, тому нею закріплюють крутосхили і висаджують у крайніх рядах (біля бровки) прияружних лісосмуг. Вона цінна для розведення на наносних пісках з родючим підстилаючим горизонтом.

Як декоративну рослину її висаджують уздовж доріг, на вулицях, у парках і скверах. Відомі такі декоративні форми: з колоноподібною (шипів майже немає), кулястою (пагони без шипів), плакучою кронами.

В наявності є саджанці акації білої:

р9, Н – 0,4-0,5 м, ціна – 40 грн;

С2, Н – 0,8-1 м, ціна – 80 грн.

С5, Н – 1,5-1,8 м, ціна – 200 грн.

 

Софо́ра япо́нська або япо́нська ака́ція (Styphnolobiumjaponicum
(L.) Schott, синонім – Sophorajaponica L.) — листопадне, до 30 м заввишки, дерево родини бобових. Його Батьківщина — Китай і Японія. В Україні софору японську почали культивувати в 1809 році в Краснокутському дендропарку. За іншими даними — її саджали у нас вже в кінці XVII століття.

Будова і життєдіяльність

Крона софори— густа і розлога, як у акації білої, але з гладенькими зеленими гілками без колючок.

Кора старих стовбурів темно-сіра, з глибокими тріщинами. Молоді гілки і пагони зеленувато-сірі.

Листки чергові, довжиною 11-25 см, непарноперисті, з 3 — 8 парами листочків, на коротких відстовбурченоволосистих черешках. Листочки видовжено яйцеподібні, зверху темно-зелені, з полиском, зісподу — сизуваті.

У липні-серпні, раз на два роки, софора покривається довгими, до 30-35 см, китицями ясно-жовтих духмяних квіток, які дуже люблять бджоли. Квітки довжиною 1-1,5 см, двостатеві, неправильні. Віночок метеликового типу.

У серпні-вересня квітка перетворюється на біб — м’ясистий, голий, на плодоніжці, довжиною до 5-7 см, нерозкритий, чоткоподібний, між насінинами з перетяжками, заповненими жовтаво-зеленим клейким соком. Незрілі боби — зелені, дозрівші — червоні. У кожному — 2-6 овальних, гладких, темно-коричневих насінин, які нагадують квасолю, але трохи дрібніші.

Від інших дерев родини бобових софора японська відрізняється нероздутими бобами і відсутністю колючок.

Плоди софори дозрівають у вересні-жовтні і тримаються на дереві всю зиму. Більша частина насінин залишається недорозвиненою.

Розмноження

Софора японська розмножується насінням. Штучно її також розводять кореневими живцями. Але загалом з розселенням вона впорається і сама — якщо насінинам пощастить потрапити у вологий та добре освітлений ґрунт.

Софора японська достатньо посухо- і морозостійка. Але краще росте на освітлених ділянках, захищених від холодних вітрів. Дерево віддає перевагу суглинкам та супісчаним ґрунтам, витримує і незначне засолення. Як й інші бобові, софора японська утримує і накопичує азот, тому дуже корисна для виснажених земель.

Садові, штучно виведені форми софори японської саджають і поодинці, і групами. Особливо вдало вони виглядають на фоні дерев з блідо-зеленим, жовтим чи барвистим листям.

Поширення

Софора японська — дерево-символ Пекіна. Її Батьківщина — Південний Китай і Японія, де дикі види софори збереглися і донині. Зі Сходу дерево у XVIII столітті потрапило до Європи. Зараз софора широко розводиться на півострові Корея, в Китаї, Японії, В’єтнамі та інших країнах Азії, а також в Європі та Північній Америці. У колишньому СРСР софора японська культивується на Кавказі, в Криму, Середній Азії, Південному Казахстані. Це дерево дуже допомогло лісорозведенню на пісках півдня Росії і в степових посадках Криму, де поруч з софорою дуже непогано почували себе кущі і дерева інших видів, яким необхідно багато азоту.

На території України софору вирощують як декоративну, фітомеліоративну і лікарську рослину. Вперше у нас її почали культивувати, за одними даними, в 1809 році в Краснокутському дендропарку. За іншими — вже в кінці XVII століття. Саме в цей час в розкішному парку шляхтича Скаржинського з’являються привезені морем ялиці, гледичії, платани і софора японська.

Практичне використання

Медицина

Всі частини софори японської, яку ще називають «фабрикою здоров’я», отруйні, але за умілого використання препаратами з неї можна вилікувати більше 30 хвороб.

Заготовляють пуп’янки квіток і плоди софори. Пуп’янки — у сонячну погоду в кінці бутонізації, коли нижні квітки в гронах починають розцвітати. Плоди софори збирають трохи недозрілими.

У пуп’янках і молодих плодах софори міститься значна кількість рутину (вітамін Р) — 12-13, а інколи навіть 30 %. Листки та молоді пагони містять близько 4,4 % рутину. Крім того, в плодах є кемпферол, кверцетин та інші флавоноїди.

Але головною діючою речовиною препаратів софори японської є все-таки рутин, який називають природнім захисником аскорбінової кислоти (вітамін С). Завдяки своїм антиоксидантним властивостям, рутин захищає кислоту від надмірного окислення. Тому препарати з софори рекомендують для укріплення стінок кровоносних судин і зменшення їх ламкості. Застосовують їх також при гіпо- і авітамінозах Р, геморагічних діатезах, крововиливах, капіляротоксикозі, променевій хворобі, септичному ендокардиті, ревматизмі, гіпертонічній хворобі, гломерулонефриті, алергічних захворюваннях, тромбопенічній пурпурі. А також для профілактики й лікування уражень капілярів при застосуванні антикоагулянтів, саліцилатів та миш’яковистих препаратів.

У народній медицині настоянку з плодів або пуп’янок софори японської вживають усередину при внутрішніх кровотечах різного походження (для спинення або з профілактичною метою), стенокардії, атеросклерозі, цукровому діабеті, захворюваннях шлунково-кишкового тракту, хворобах печінки. Софора японська також пригнічує функцію щитоподібної залози (використовують при тиреотоксикозі).

Як зовнішній засіб настоянки застосовують при опіках, відмороженнях, туберкульозі шкіри, вовчаку, фурункулах, карбункулах, гаймориті, парапроктиті, маститі, трофічних виразках, псоріазі.

Водний розчин настоянки з пуп’янків використовують при випадінні волосся (втирають у волосисту частину голови), при ячмінцях на оці (роблять компреси), при болі зубів і запаленні ясен (полощуть рот), при нежиті (закапують у ніс), при грибкових захворюваннях шкіри й екземі (роблять ванночки).

Зовнішньо застосовують стерильні пов’язки на рани, тампони, змазування настоянкою з плодів або пуп’янок софори японської (готують на 60 — 70 % розчині спирту) для промивання ран, примочок, компресів.

Промисловість

Деревина у софори японської тверда, гнучка, жовтувата, з міцним бурим ядром. Вона просякнута отруйними алкалоїдами і не гниє. На Батьківщині її використовують для виробництва паркетної планки і меблів. Обробка деревини софори японської відноситься до шкідливої для людини роботи.

Молоді гілки і плоди дерева використовують для виготовлення жовтої фарби. Крім того, софора японська — цінний медонос, її медпродуктивність – 200-250 кг/га.

Озеленення

Софора японська відрізняється високою газостійкістю. Саме через це її використовують в озелененні вулиць великих міст. Наприклад, у португальській столиці Лісабоні софора японська є однією з 25 деревних порід, що мають найбільше застосування при озелененні.

В наявності є щеплені саджанці софори японської:

р9, Н – 0,2-0,3 м, ціна – 40 грн;

С2, Н – 0,5-0,8 м, ціна – 80 грн.

С5, Н – 1,5-1,8 м, ціна – 200 грн.

Верба козяча (SalixcapreaL.) — високий кущ або невелике дерево, до 10 м заввишки, з родини вербових (Salicaceae). Листки яйцеподібної або овальної форми, підняті вгору, зверху зморшкуваті, голі, знизу — сизоповстисті. Сережки великі, щільні, сидячі. На жіночих деревах — зелені, а на чоловічих під час цвітіння — лимонно-жовті.Середня дата цвітіння – 17 квітня (4-24 квітня).Тривалість цвітіння – 7-13 діб. Цвіте й плодоносить щорічно. Квіти дрібні, ароматні, зібрані в сережки. Тичинкові сережки крупні (3*1,5 см), золотаво-жовті. Маточкові сережки сірувато-зелені з світло-жовтими чотири роздільними приймочками, дещо дрібніші від тичинкових – 22*0,8 см. Росте в широколистяних та хвойно-широколистяних лісах підліском та другим ярусом, на узліссях і схилах — невеликим деревом або високим кущем. Поширена по всій Україні, крім високогір’я Карпат.Це — найбільш ранній медонос і пилконос. Збір нектару може припинитися тільки через несприятливі для вильоту бджіл кліматичні умови. Одне суцвіття виділяє 0,72—0,80 мг цукру в нектарі.Медопродуктивність 1 га суцільного насадження — 75-150 кг. Має велике значення для стимулювання весняного розвитку бджолиних сімей, а за сприятливих умов бджоли дають ще й товарний мед.

В наявності є саджанці верби козячої:

р9, Н – 0,2-0,3 м, ціна – 30 грн;

С2, Н – 0,5-0,8 м, ціна – 50 грн.

 

Іван-чай або кіпрей, хаменерій, дикий льон, зніт (Chamaeneriumangustifolium (L.) Holub.) —це багаторічна трав’яниста рослина, висота якої досягає 150 см, іноді й людського зросту.

У дикому вигляді досить часто зустрічається в сирих тінистих місцях, на лісових узліссях, на згарищах, іноді на торфовищах, але може рости й на трохи сухуватих, навіть кам’янистих ґрунтах. Буйно квітучі зарослі іван-чаю часто зустрічаються на лісових вирубках, переважно не на чорноземі. На гарах рослина чудово росте від 3 до 15 років, поки її не витиснуть і не змінять інші рослини (дика малина, таволга). Ізбагаторічних рослин Іван-чай — найцінніший і найрясніший медонос серед дикої трав’янистої флори.

Іван-чай має соковите прямостояче стебло. Листя почергове, вузьколанцетне. Суцвіття — верхівкове, пухке, гроноподібне, завдовжки від 10 до 45 см. Квітки складаються з чотирьох пурпурно-рожевих, іноді блідо-рожевих вільних пелюсток. Нектар виділяється м’ясистим кільцем, яке оточує стовпчик, де він захищений від дощу, але одночасно легко доступний бджолам. Зовні нектарник захищений розширеними основами тичинок, а зверху кільцем волосків навколоплідника. Між основами тичинок бджола просовує хоботок для видобутку нектару. Квітки мають 8 тичинок й 1 маточку, відігнуту донизу. Зацвітає рослина на другий рік життя. Цвітіння починається в червні — на початку липня й кінчається в першій декаді вересня.

Нектар у рослини рясно виділяється з моменту відкривання віночка, особливо в період від розкриття більшості пилкових мішків до повного розгортання й спірального скручування 4 доль рильця. Найбільш нектароносними є перші квітки. Нектароносність скорочується з відцвітанням грон. Розпускання квіток відбувається з 7-ї до 17-ї год, досягаючи максимуму в першій половині дня. На інтенсивність розпускання впливають вологість ґрунту (40-50 %) і температура повітря (близько 24-28 °С): чим вища температура, тим більше квіток розпускається. Найбільше відвідування бджолами нектарника відзначається з 9 до 11 год і з 13 до 15 год. Цукропродуктивність однієї квітки іван-чаю складає, залежно від вологості ґрунту, від 4 до 12 мг, при відносній вологості повітря 80-95 % і температурі повітря 15-17 °С коливається в межах 1,5—2,8 мг. Концентрація цукру в нектарі в середньому складає 50 %, але в рослини, що росте на відкритих місцях, доступних вітрам, цей показник коливається від 13 до 66 % і більше.

Медозбір зіван-чаю дуже нестійкий, іноді він буває досить низьким. Бджоли збирають нектар з лілово-червоних квіток. З 1 га посівів можна отримати до 300 кг меду в сприятливі роки, у несприятливі — від 9,5 до 20,5 кг. Крім того, бджоли беруть із рослини також пилок блідо-зеленувато-червоного кольору. Тривалість цвітіння Іван-чаю залежить від широти й довготи місцевості, на якій він росте, від висоти над рівнем моря й погодних умов, а також від рельєфу місцевості й строку поселення його на вирубці. У середньому цвіте він 60-70 днів, і період масового цвітіння на одній ділянці може розтягуватися на 5-15 днів.

Розмножуєтьсяіван-чай як насінням, так і вегетативним способом. Повзучі кореневища рослини дають багато пагонів. Пагони відокремлюють від материнської рослини й один від одного й розсаджують. Оскільки іван-чай воліє рости на вологих ґрунтах, то необхідно підібрати для нього не занадто сухі ділянки. Використовувати насіння рослини найкраще для її прискореного розмноження. Висаджують його навесні в ящик. Ґрунт для розсади складають із річкового піску, перегною й ретельно здрібненого торфу (усього по 1 частині). Насіння ледь притискають до ґрунту або трохи присипають перегноєм, шаром не більше 0,5 см. При температурі повітря 25-27 °С насіння починає проростати на 2-3-ю добу, при 15-20 °С — на 7-10-у. Сходи з’являються на кілька днів пізніше. Поливають розсаду дуже обережно, але рясно. Із появою кількох листочків рослину пересаджують у просторішу ємність. Висаджують у відкритий ґрунт І.-ч. у сиру, похмуру погоду.

Мед прозорий, зеленуватого відтінку, при кристалізації набуває вигляду сніжних крупинок, іноді може нагадувати сало. При нагріванні стає жовтим. Дуже приємний на смак і має ніжний аромат.

 

В наявності є розсада іван-чаю в контейнерах р9 за ціною 30 грн/шт.;

Вартість насіння іван-чаю– 60 грн/г.

 

 

Амі зубна (Ammi visnaga (L.) Lam. (Syn. Daucus visnaga L., Visnaga daucoides Gaertn.)), родина – Apiaceae.

Дворічна, в культурі однорічна дуже роззалуджена, гола травʾяниста рослина. Корені білуваті, стрижневі, деревʾянисті, мало розгалужені. Стебло пряме, кругле, борозенчасті, заввишки до 1 м. Листки чергові, піхвові, завдовжки 2-3 см, завширшки 0,5-1 мм, двічі-тричі перисто-розсічені на тонкі, лінійні або лінійно-нитковидні, цілісні, розчепірені, на кінцях тонко загострені дольки.

Густі складні окружки (зонтики) на довгих квітконіжках, діаметром 6-10 см. Променів окружка багато (до 100), голі, неоднакової довжини, під час цвітіння розлогі, при плодах стиснуті разом, тверді. Квітки дрібні, з неприємним запахом. Віночок пʾятипелюстковий; пелюстки білі, завдовжки 1-1,3 мм, крайові пелюстки дещо більші. В суцвіттях наявні чисельні остисті обгортки. Листочки обгортки перисторозсічені. Зубців чашечки 5, вони дрібні. Тичинок – 5. Приймочок – 2.

Плід — двосімʾянка завдовжки 2—2,5 мм, завтовшки біля 1,5 мм, гола, яйцевидна або яйцевидно-видовжена, гладенька, распадається на двісімʾянки. Сімʾянкидещовигнуті, зеленувато-буріз пʾятьма нитковидними світлими ребрами. Вага 1000 сімʾянок (півплодиків) — 0,72—0,85 г.

Амі зубна цвіте в червні — серпні. Завдяки тривалому цвітінню, рясному нектаровиділенню, великій кількості рослин на плантації (840000 рослин/га) та великій кількості квіток на рослині (4000) амі зубна дає бджолам багато меду. Завдяки потужній кореневій системі рослини виділяють багато нектару навіть під час посухи. Медопродуктивність амі зубної може сягати до 1860 кг/га. Мед з амі зубноїмає червоний відтінок, прозорий і ароматний.

Для потреб бджільництва з метою подовження терміну взятку насіння рекомендують висівати під зиму, або рано навесні. Восени насіння висівають сухим насінням при настанні стабільних холодів, щоб воно не встигло зійти до настання морозів. Навесні, попередньо замочене й пророщене насіння висівають в період посіву ранніх зернових, або висаджують попередньо вирощену розсаду.
В наявності є розсада амі зубної в мультиплатах за ціною 5 грн/шт.;

Вартість насіння амі зубної – 520 грн/кг.

 

Ехінацея пурпурова (Echinacea purpurea (L.) Moench), багаторічна трав’яниста рослина родини айстрових(Asteraceae). Стебло пряме, до 150 см заввишки. Листки прості, овальні або лінійно-ланцетні, по краю – зарубчасто-зубчасті, нижні – довгочерешкові, верхні – майже сидячі. Квітки розміщені на кінцях стебел в кошиках: крайові – довгоязичкові, неплідні, пурпурові, темно-червоні або жовті; серединні – трубчасті, двостатеві. Цвіте у липні – жовтні. Плід – сім’янка, 5-6 мм.

Як медонос, ехінацея пурпурова особливо цінна тим, що квітує в кінці літа, коли більшість медоносних рослин вже перецвіли. Тривалість цвітіння дворічних рослин становить 2-2,5 місяці – з кінця червня до кінця вересня. Її квіти рясно виділяють нектар, найбільша кількість якого відмічається в період иасового цвітіння. Нектаропродуктивність ехінацеї сягає до 150 кг/га, а при благоприємних умовах може сягати і до 600 кг/га.

Теплолюбива і посухостійка ехінацея добре зростає на сонячних місцях (витримує напівтінь). До родючості грунтів невибаглива, не переносить застою води.

Розмножується насінням (норма висіву – 12 кг/га) і вегетативно – поділом куща (восени, або рано навесні). На одному місці може рости до 10 років. В умовах Лісостепу дає самосів.

 

В наявності є розсада ехінацеї пурпурової в контейнерах р9 за ціною 30 грн/шт.;

Вартість насіння ехінацеї пурпурової – 400 грн/кг.

 

 

Синяк звичайний (Echiumvulgare L.) — дворічна рослина родини шорстколистих(Boraginaceae).

Висота рослини — 30-70 (150) см. Стебло пряме, просте або дуже розгалужене, вкрите як і листки, крім відстовбурчених щетинистих шорстких волосків, що сидять на бородавках, ще й густими коротенькими білуватими волосками. Стеблові листки чергові (до 100 мм завдовжки і 5 мм завширшки), лінійно-ланцетні, з однією добре помітною жилкою, сидячі, прикореневі листки звужені в черешок, засихають під час цвітіння. Квітки досить великі (15-17 мм завдовжки), трохи неправильні, з приквітками, у коротких завійках, зібраних у верхівкове волотисте суцвіття. Оцвітина подвійна. Чашечка зрослолиста, глибоко-п’ятироздільна, волосиста, за довжиною дорівнює трубочці віночка. Віночок зрослопелюстковнй, лійчастий, з голим зівом і нерівномірно п’ятилопатевим широким відгином, спочатку рожевий, потім синій. Тичинок п’ять, неоднакової довжини, разом із стовпчиком видаються з віночка. Нитки тичинок червонуваті. Маточка одна, зав’язь верхня, чотирилопатева, стовпчик двороздільний. Плід — розпадний горішок. Горішки буруваті тупогорбочкуваті.

Синяк росте як бур’ян на лісосіках, лісових розсадниках і в культурах. Рослина світлолюбна, Цвіте у червні — вересні.Поширений синяк по всій Україні. Заготовляють його у районах поширення.

Медоносна, харчова, лікарська, отруйна, танідоносна, фарбувальна, олійна і декоративна рослина. Синяк звичайний дуже гарний літній медонос, що дає (там, де він займає чималі масиви) продуктивний взяток. У посуху і під час суховіїв виділення нектару у синяка звичайно зменшується, але не в такій мірі, як у інших медоносів. Під час цвітіння бджоли відвідують синяк протягом усього дня, збираючи з нього нектар і пилок. Нектар містить 30-40 % цукрів, серед них переважає сахароза. У сприятливу погоду бджоли збирають з нього по 6-8 кг меду на сім’ю. Медопродуктивність – 300-400 кг з 1 га. Мед з синяка високоякісний, світло-бурштинового кольору, з приємним ароматом, з високими смаковими властивостями, густої консистенції, повільно кристалізується і добре зберігається. Синяк звичайний рекомендують висівати на припасічних ділянках.

Висівати насіння синяка можна з весни до осені механізованим, або ручним способом на глибину 2-3 см. Норма висіву – 3-7 кг/га, в залежності від способу посіву.

 

Вартість насіння синяка звичайного– 250 грн/кг.